Терапія вушними акупунктурними пластирами виникла в стародавньому Китаї та є еволюцією вушної акупунктури. Історичні записи свідчать про те, що *Huangdi Neijing* (Внутрішній канон Жовтого імператора) містить дискусії про взаємозв’язок між вухом і внутрішніми органами та меридіанами тіла, закладаючи теоретичну основу для вушної акупунктурної терапії. Згодом практика безперервно удосконалювалася, зрештою сформувавши цілісну теоретичну систему. У 1960-х роках китайський практикуючий лікар Лі Цзяці винайшов «терапію натисканням на точкову точку вуха-пластирну терапію»-метод, який передбачав нанесення спеціальних лікарських насіння або гранул на точкову точку вуха для досягнення терапевтичних ефектів шляхом стимуляції тиском. Ця інновація значно просунула популяризацію та розвиток вушної акупунктурної терапії.
Теоретична основа вушних акупунктурних пластирів в основному ґрунтується на теорії традиційної китайської медицини (ТКМ) про голографію. Ця теорія стверджує, що вухо є голографічним мікрокосмом внутрішніх органів і систем тіла з численними акупунктурними точками, розташованими по вушній раковині, які відповідають різним частинам тіла. Стимуляція цих акупунктурних точок може регулювати роботу органів, розблоковувати меридіани та сприяти циркуляції *ци* та крові, тим самим служачи для профілактики та лікування захворювань.
